Владислав Териков

Досье Владислав Териков


Just feel

Адрес: Россия, Москва
Происхождение: Москва
Дата рождения:7 Октября
Сайт: offline
Следить за пользователем



Владислав Териков родился 7 Октября, но мы не знаем какого года. Он был рожден в городе Москва. Также, мы выяснили, что сейчас он проживает в городе Москва, Россия. Владислав исповедует ультраконсервативные взгляды. В своих религиозных взглядах он указал: "Он(а) есть...".


Скрытые друзья пользователя:


Скрытые друзья еще не проверялись.

Найти скрытых друзей






Вот, что рассказывает Владислав о себе:
Зима, зима, зима, зима.
Зняла мої ручні гальма.
Чимось білим літо вбила.
Зима, зима, зима, зима.
Звела, зараза, з розума.
І не шкода голольода.
Я з ними, зими, зими.
По парадних стигли ми,
Невідомими, стали ми знайомими.
Довелося ще раз її бачити прикрас.
Біла кома на моїх балконах.
Питаю я як
Тепер відшукати себе.
Питаю я де
Того, що було вже не буде.
Ти визначи час.
Ніколи, а може ще раз.
Невдовзі зима занесе
Все, що так зігрівало нас.
Холодний, модний, водний тік.
Від неї біг, до тебе втік.
Кучугури, так як ти не журять.
М’яка, мов пір’я і легка
Одвічна матиматика.
Врахувала, щоб тепла не стало.
Зима, зима, зима, зима.
Моя кохана і кума.
Приспали, не забули ми.
Білі впали килими.
Зима, зима, зима, зима.
Звела, зараза, з розума.
Біла кома на моїх балконах

Квіти В Волоссі

Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Відчинені серця, щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.

Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.

І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни сподівання
Роз’їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.

Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.

Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.

Не обіцяй кохати завжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.

Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.

Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти